Владислав Віталійович Бувалкін з позивним "Туман" народився 17 вересня 1979 року в місті Київ. В серпні 1981 року родина переїхала до м.Сахалін за місцем служби батька, де Владислав пішов до першого класу. У 1988 році переїхали до Полтави в зв'язку зі смертю батька, який загинув під час виконання службових обов'язків.

У Полтаві Владислав навчався у ЗОШ №20, а потім у Гімназії №17. Після закінчення 9-ти класів пішов навчатися до 3-го Залізнодорожнього училища. Постійно займався спортом: карате, стрільбою, парашутним спортом. Перший стрибок з парашутом зробив ще до 16 років. Через деякий час після закінчення училища переїхав жити до Одеси, де займався бізнесом, парашутним спортом і спортивною стрільбою та досконало вивчив англійську мову, здобув вищу освіту.

З початком війни на сході України в 2014 році Владислав та два його брати добровільно пішли до військкомату. Служив в Державній прикордонній службі України. У березні 2014 року Владислава мобілізували до Одеського загону Морської охорони, а вже у червні 2014 року разом із загоном виконував завдання із захисту держави на сході. Ризикуючи життям, старший матрос Бувалкін під артилерійським обстрілом повернувся на замінований українськими прикордонниками при виході перед переважаючими силами пункт пропуску "Довжанський". Головна мета: не залишити окупантам Прапор України, вивішений на сторожовій вишці. Після того, як вийшли з оточення, перший дзвінок відважного воїна був до сина.

У 2015 році перейшов на службу у снайперський підрозділ Центру спеціальних операцій "А" СБУ. Співпрацював із бійцями інших формувань, консультував їх. Наприкінці травня 2016 року під час виконання оперативно-бойового завдання біля с.Новоселівки Другої Донецької області старший сержант Бувалкін у складі тактичної групи снайперів зайняв вогневу позицію та вступив у бій із підрозділами незаконних збройних формувань. Протягом трьох діб під мінометним і снайперським вогнем з боку терористів тактична група не лише втримала оборону до підходу основних сил, а й завдала значних втрат противнику.

Брав участь у воєнних операціях в авдіївці, Зайцевому, Широкиному, Пісках. Був удостоєний звання кавалера ордена "За мужність" І, ІІ, ІІІ ступеня. З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну брав участь в обороні Київської області у складі диверсійно-розвідувальної групи, здійснив вогневе ураження особового складу противника, місце розташування ворожого штабу та ворожу бойову машину піхоти біля селища Макарова Київської області.

20 березня 2022 року повертаючись із завдання, група потрапила під танковий обстріл. Віталій загинув внаслідок вибуху.

22 березня 2022 року відбулося прощання з Владиславом Бувалкіним у Київському крематорії. Прах Героя України знаходиться у смт Мачухи Полтавського району. Похований у колумбарії Байкового кладовища, біля центрального входу.

Нагороди та визнання:

• За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (06.10.2014).

• За вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм , виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків нагороджено орденом "За мужність" ІІ ступеня (12.10.2016).

• За особисті заслуги в зміцненні національної безпеки, мужність, високий професіоналізм та зразкове виконання службового обов'язку нагороджено орденом "За мужність" І ступеня (21.03.2019).

29 серпня у День пам'яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, Президент України Володимир Зеленський передав орден "Золота зірка"членам його родини.

Відповідно до побажань Владислава Бувалкіна у разі його смерті стати "чотирма стихіями - вогнем, землею, водою та повітрям", 16 квітня у День довкілля його дружина Маргарита із сином Даниїлом взяла участь у акції "Ліс Перемоги" на території Рожанського лісництва поблизу с.Нижня Пожанка Стрийського району Львівської області, де підживила частиною праху Владислава кілька маленьких ялиць. Головний лісничий Славського держлісгоспу зафіксував геолокацію деревець, посаджених на честь Героя України. 18 вересня вчитель Владислава Бувалкіна з парашутного спорту, авіатор Костянтин Оборін піднявся в небо над Одесою та розвіяв іншу частину праху. У пам'ять про Владислава Бувалкіна та Олександра Макаренка Національна академія СБУ створила фільми "Герої: шляхнезламності". У березні 2024 року вулицю Леоніда Бочарова в Одесі перейменували на часть Владислава Бувалкіна.