Провулок називався Волочаєвським на честь станції Волочаєвка Амурської залізниці, де 1922 року відбувся вирішальний бій заключного етапу Громадянської війни. У радянській історіографії Волочаєвка вважалася одним із символів перемоги більшовиків над Білою гвардією на Далекому Сході.
Віктор Носов (1940-2008) - відомий український футболіст і тренер. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер України. Виступав за донецький «Шахтар» (1958-1959, 1963-1964, 1966), ЦСКА (1960) і ростовський СКА (1961-1962). Сезон 1965 року провів у харківському «Авангарді», з 1968 по 1971 рік грав у Полтаві за команду «Колос». У вищій лізі чемпіонату СРСР провів 88 матчів. Фіналіст Кубка СРСР 1963 року.
Після завершення футбольної кар'єри присвятив себе тренерській роботі. Тренував донецький «Шахтар», «Кривбас» (Кривий Ріг), «Пахтакор» (Ташкент), «Зорю» (Ворошиловград), «Динамо» (Ставрополь), «Верес» (Рівне). У Полтаві Віктор Носов починав ще тренером місцевого «Колоса», за який і виступав до цього. А 2005 року повернувся до нашого міста вже головним тренером «Ворскли» (2005-2007), тренував і «Ворсклу-2».
Вулиця Колійна (вулиця Вороніна)
Петро Воронін (1880-1919 ) - діяч революційного руху на Полтавщині. Був першим секретарем комітету бідноти і головою ревкому у приміському селищі Кривохатки, яке 1960 року теж перейменоване на селище Вороніна. Похований на вулиці Тунельній.
Колійною вулиця названа, оскільки тут проходить залізнична лінія Полтава - Ромодан між станціями Полтава-Південна та Полтава-Київська. Кривохатки - роз'їзд Полтавської дирекції Південної залізниці, де зупиняються місцеві потяги.

Провулок Лева Вайнгорта (провулок Вороніна)
Арій-Леон (Лев) Семенович Вайнгорт (1912-1994) - архітектор, краєзнавець, член Спілки архітекторів України (з 1939 року). Арій- Леон Вайнгорт народився 27 листопада 1912 року у Варшаві в бідній єврейській родині. Ще в дитинстві разом з батьками переїхав до Полтави. 1938 року закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Після нетривалого періоду роботи на будівництві Московського метрополітену його подальше життя тісно пов'язане з Полтавою. Протягом 32 років був головним архітектором міста. За його активної участі в повоєнні часи відновлено центр міста, проведено містобудівні заходи зі створення його чіткої планувальної структури, відтворено історичний вигляд Круглої площі. Автор і співавтор багатьох проектів та пам'ятників, які стали візиткою міста, наукових робіт з містобудування й архітектури Полтави.
Протягом 1970-1981 років Лев Вайнгорт був доцентом кафедри архітектурного проектування Полтавського інженерно-будівельного інституту. З 1981 року - перший директор Національного музею-заповідника Миколи Гоголя в селі Гоголеве на Полтавщині. Після виходу на пенсію, з 1986 року, працював старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею, до реставрації якого доклав багато зусиль.
Автор багатьох науково-дослідницьких, іс- торико-архітектурних праць, зокрема путівника «Монумент Слави у Полтаві» (1959), дослідження «Полтава: історико-архітектурний нарис» (1996, у співавторстві), книги «Записки провин- циального архитектора» (2001).
Помер 18 квітня 1994 року, похований у Полтаві.
Вулиця Михайлівський Яр (вулиця Воровського)
Вацлав Воровський (1871-1923) - російський революціонер польського походження, літературний критик, один із перших радянських дипломатів. З квітня 1917 року увійшов до складу Закордонного бюро ЦК РСДРП у Стокгольмі. Після приходу більшовиків до влади - повпред у Скандинавії. У 1919 році повернувся до Росії, де став одним з ініціатором боротьби проти православної церкви, займав посаду завідувача Державним видавництвом. З 1921 року - повпред в Італії, у 1922 році брав участь у Генуезькій конференції. У 1923 році призначений до складу радянської делегації на Лозаннській конференції, де й був убитий у ресторані готелю «Сесіль» емігрантом із Росії. Жодним чином з нашим краєм не був пов'язаний.
Нині вулицю названо за старою назвою цієї місцини.

Вулиця Євгена Сверстюка (Вулиця Гайдара)
Була названа на честь Аркадія Гайдара (справжнє прізвище Голіков) - російського радянського дитячого письменника, автора широковідомої повісті «Тимур та його команда», оповідання «Чук і Гек» та багатьох інших творів, які увійшли до шкільної програми, активно екранізувалися, перекладені багатьма мовами світу. Під час Другої світової війни перебував у діючій армії як кореспондент «Комсомольської правди». У жовтні 1941 року Гайдар загинув поблизу села Ліпляве Канівського району Черкаської області. 1947 року Ар- кадій Гайдар був перепохований у Каневі. Однак ще за часів горбачовської гласності почали спливати й неприємні факти з революційної юності Гайдара, пов'язані з його нічим не виправданою жорстокістю в роки Громадянської війни - під час придушення селянського повстання на Тамбов- щині та роботи в ЧК.
Євген Сверстюк (1928-2014) - український письменник, мислитель, філософ, гоголезна- вець, громадський діяч. Засновник та з 1989 року незмінний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу. Доктор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву - «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму.
З 1956 по 1959 рік працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту ім.В.Г.Короленка. Саме на цей період припадає його перше звільнення з роботи за виступи проти дискримінації української мови та культури. У Києві працював старшим науковим працівником НДІ психології (1959-1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (19611962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання нДі психології (19621965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965-1972).
За участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів 1973 року засуджений за статтею 62 ч. I КК УрСР до семи років таборів та п'яти років заслання.
Улітку 1987 року з Сергієм Набокою (головою ради), Олесем Шевченком, Ольгою-Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими створили Український культурологічний клуб (УКК). Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. Широко відомі його публікації, присвячені подоланню радянського спадку в духовному житті.

Провулок Івана Миколайчука (провулок Ярослава Галана)
Ярослав Галан (1902-1949) - радянський письменник, журналіст, компартійний активіст. Від 1924 року - член Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). У воєнні та повоєнні роки Ярослав Галан засуджував ідеї української державності, називав українську революцію «жовто- блакитним маріонетковим балаганом типу 1918 року», засуджував ОУН, УПА, а також греко-като- лицьку церкву. Його стаття «Плюю на папу» стала відповіддю на відлучення його від церкви папою Пієм XII. Ярослава Галана вбили у власному робочому кабінеті. За офіційною радянською версією, убивство вчинили націоналісти, тож у СРСР цей випадок видавали за один зі «злочинів ОУН-УПА». Сам Галан у Полтаві ніколи не був.
Іван Миколайчук (1941-1987) - у