Жінки в професії

08.03.2023, 12:55

Світлана Заїка, з 1982 року водій тролейбуса у КП «Полтаваелектроавтотранс».

Я родом із Скороходово. Після школи намагалася вступити до Харківського медичного інституту, але по конкурсу не пройшла. Там же, у Харкові, я помітила жінок-водійок тролейбуса. Мене зачарувало і я вирішила, що це буде мій фах. Вступила до училища. Думала, що на рік, а затягнулося все на 21 рік. Спочатку навчання, потім стажування, отримання прав. На той час мені не було 18 років, довелося рік працювати касиром. І аж потім здала на права, з третього разу.

Зараз я навіть не уявляю, як би склалося моє життя, якби я була медиком. У мене чудове життя, робота, родина. Маю сина і доньку, уже з онуками бавлюся.

Мій ранок починається о 4:00. Я живу поруч із депо, тож приходжу сюди і готую машину: ставлю штанги, перевіряю колеса, салон, вмикаю табло, дбаю, щоб в салоні взимку було тепло. Потім проходжу медогляд, отримую маршрутний лист і сідаю за кермо. Зміна триває близько 8 годин, після чого передаю тролейбус напарнику.

Цікаво, що я маю права на кермування авто, але їжджу тільки на тролейбусі. Автомобіль довіряю сину. Пригадую, що під час навчання інструктор говорив, що я не зможу їздити, бо не відчуваю габарити транспорту. Але після двох тижнів я відчула машину і з того часу не розлучалася із нею.

В роботі мені найбільше подобається ранкове місто. Я спостерігаю за тим, як воно прокидається. Раджу всім о весняній порі вийти в місто о 5:00 ранку і поспостерігати за людьми, як вони поспішають, поволі прокидаються, місто оживає. Полтава у цей час така красива. Ми їздимо на різних маршрутах, та мій улюблений - кільцевий. Проїжджаєш фактично все місто і дивишся на його красу. Я уже знаю пасажирів, які постійно їдуть зі мною на роботу, з роботи, впізнають, вітаються. Це надзвичайно приємно.