Андрій Матковський: Я знаю, що в мене є не лише друзі, але й вороги...

27.11.2009, 14:34

Три роки на посаді міського голови декому з полтавців може здатися не дуже суттєвим приводом для того, щоб про це говорити з громадою на повний голос. Але нинішній хазяїн кабінету очільника обласного центру А.Матковський іншої думки: для нього і його команди трирічний термін, що збіг після виборів, важить дуже багато. Хоча б тому, що це добра нагода підбити попередні підсумки виконання обіцянок, які давалися полтавцям. І почути від них не лише оцінку зробленого, але й звірити правильність узятого курсу – чи не хибним шляхом ідемо?

Для журналістів це теж непоганий привід для розмови з міським головою. Нагодою скористався і кореспондент «ПВ». З А.Матковським порозумілися одразу: розмовляємо про те, про що в місті давно говорять, але відповідь чують не завжди. От яка вийшла розмова...

– Андрію Всеволодовичу, у нас так склалося, що новий керівник приводить своїх людей. У вашій команді чимало чиновників, які працювали з попереднім міським головою. Це було компромісним рішенням?

– Жодних домовленостей або компромісів не було! Я хочу нагадати, що в програмі, з якою наша команда йшла на вибори, було гасло «Найкраще збережемо, нове – збудуємо!» Не варто все руйнувати, а потім починати заново. Не все було так погано й раніше. Ми цей фундамент зберегли і на його базі зробили деякі зміни. Як удалося об’єднати депутатів – представників різних політичних партій і службовців, котрі працюють у міськраді? Тому що вже з перших кроків займалися не політикою, а конкретними справами. Думаю, це зрозуміли і депутати, і чиновники міськради. Правда, коли я ще секретарем міськ­ради формував виконком і добирав заступників міського голови, мені «радили», а відверто кажучи, нав’язували від кожної депутатської фракції «свого» кандидата. Тоді я переконався, що людей на роботу треба брати за професійними якостями. Незалежно від того, до якої партії вони відносяться. А коли створив команду з представників різних партій, своїм заступникам і чиновникам сказав, що вони члени партій – поза стінами міськ­ради. Партійною діяльністю хай займаються у вільний від роботи час, а на роботі – господарчими питаннями й проблемами своїх виборців. Напевно, тому, що це вдалося зробити з перших днів після виборів, Полтава сьогодні – стабільне в політичному плані місто.

– Хочете чи ні, а вас і досі порівнюють з А.Кукобою, до стилю керівництва якого полтавці звикли за 16 років. До речі, які у вас стосунки з попередником?

– Я другий міський голова Полтави за часи Незалежності, адже Анатолій Тихонович обирався на цю посаду п’ять разів поспіль. Чотири каденції він керував Полтавою. Був обраний і вп’яте, але віддав перевагу роботі у Верховній Раді. У нас із ним нормальні людські стосунки. Він – почесний громадянин Полтави, я завжди запрошую його на свята, що проходять у нашому місті. Не можу сказати, що я раджуся з ним із якихось питань... Чому? По-перше, маю свою думку, а по-друге, сьогодні інший час, і рішення мають приймати керівники нової формації. І все ж хочу віддати Анатолію Тихоновичу належне: коли в 90-х роках руйнувалася економіка, коли в місті вимикали світло, могли зупинитися тролейбуси тощо, тоді його авторитарний стиль керівництва себе виправдовував. Працюючи в податковій інспекції, я підтримував міського голову. Сьогодні інша ситуація. Ми вийшли на новий рівень економічного розвитку, політичних відносин, і я вважаю, що нині потрібен демократичніший стиль управління містом. Необхідно радитися з людьми, громадськими організаціями, толерантно вибудовувати відносини, у тому числі і з підприємцями...

– Ви часто наголошуєте на своїй позапартійності, але Матковського все одно ототожнюють із «Батьківщиною», яка підтримала його на виборах...

– Коли я подав заяву для реєстрації у виборчу комісію, того ж дня вийшов із партії. Саме вийшов, а не призупинив членство, бо статут «Батьківщини» цього не передбачає. Сьогодні я не належу до жодної партії і вважаю, що міський голова має бути поза політикою, щоб об’єднувати зусилля представників усіх партій. Думаю, моїм опонентам вигідно асоціювати мене з БЮТ, щоб дорікати тим, що все, що робиться в місті, – це на догоду Юлії Тимошенко. Зізнаюся, що мені не соромно, коли мене ототожнюють із БЮТ, хоча я вільний у своїх «маневрах». І це надає певні переваги. Приміром, на День міста я зустрічав В.Януковича, лідера Партії регіонів, яку підтримують майже третина полтавців. По обіді того ж дня я зустрічав Прем’єр-міністра й лідера БЮТ Ю.Тимошенко. Я із задоволенням зустрічаю і В.Литвина, коли він приїздить до Полтави. Не відмовляюся від зустрічі і з комуністами, лідера яких, П.Симоненка, поважаю. Поважаю і Тігіпка та решту політичних лідерів. Міський голова має будувати рівні відносини з представниками всіх партій...

– Навіть опоненти визнають, що за три роки на посаді міського голови ви зробили багато для полтавців. А чим найбільше пишаєтеся з досягнутого?

– На наступних виборах я не заявлятиму, як інші кандидати, про те, що ставши міським головою, зроблять те й те. Я буду звітувати про вже зроблене для жителів нашого міста. Якщо проаналізувати програму, з якою я і моя команда йшли на вибори, можу стверджувати – зроблено чимало. Хоча певні корективи внесла цьогорічна криза. Я пишаюся тим, що люди, які сьогодні приїздять до нас, закохуються в Полтаву, адже вона – найсвітліше, найкрасивіше й дуже чисте місто в Україні. І, приміром, тим, що встановили європейські контейнери, позбулися хаотичних сміттєзвалищ, які були навіть на центральних вулицях, ми виявили любов до рідного міста. Хоча стосовно цієї новації було дуже багато опонентів.

Я гордий і тому, що вдалося виконати, здавалося б, казкову обіцянку – відкрити ковзанки зі штучним покриттям. Навіть мої однодумці посміхалися, коли я про це говорив, а вже через кілька місяців після мого обрання першу ковзанку таки відкрив. І сьогодні полтавці із задоволенням там катаються.

Думаю, що й події, пов’язані з 300-річчям Полтавської битви, також увійдуть в історію не лише нашого міста й України, а й у європейські хроніки. До нас приїхали понад 30 тисяч гостей, із яких 5 тисяч іноземних туристів. І те, що ми не образили жодного з них, на пристойному рівні провели захід, уклонилися всім загиблим воїнам, не скривдили їхньої пам’яті, я думаю, цим теж можна пишатися. Горджуся й тим, що дещо вдалося зробити для полтавців, котрі проживають на території колишнього військового містечка «Полтава-4», яке місто взяло на свій баланс. Сьогодні воно – один із кращих житлових районів міста.

Для мене дуже важливе й те, що я прийняв майже дві тисячі людей. І кожному другому, хто до мене звертався, допоміг. Шкода, але не все в компетенції міського голови. Приміром, я не можу вирішити питання, які перебувають у компетенції судів, прокуратури, правоохоронних органів тощо. У такому разі я чесно про це говорю відвідувачу. Мені приємно, що останнім часом почали приходити люди, які нічого не просять, а дякують за допомогу...

– Не секрет, що Полтава входить до числа найдорожчих міст України. Де­хто пов’язує це з політикою міської влади, яка активно залучає спонсорів для фінансування різних програм, а ті, у свою чергу, компенсують утрачене, накручуючи ціни...

– За фахом я економіст із планування народного господарства, а нинішнього року ще й захистив дисертацію і став доктором філософії в галузі економіки. Останні два роки я працював над темою формування місцевих бюджетів. Отже, добре знаюся на фінансах і ринку. Чому в Полтаві сьогодні зависокі ціни на житло, продукти харчування тощо? Усе регулює ринок. І що б не намагалася з цим робити місцева або центральна влада, ринок сам скоригує попит і пропозицію. Ми не можемо вплинути на ціни адміністративним шляхом. Приміром, торік уряд звільнив будівельників від «поборів», які збільшували вартість житла, щоб зробити його дешевшим. Я виступав і виступаю проти цього! Якщо будівельники пропонують квартиру, в якій 1 кв. метр коштує 5 тис. грн., то вони ніколи не продадуть за 4,5 тис. грн., знаючи, що знайдуться покупці на перший варіант. Як людина, котра працювала десять років у податковій інспекції, знаю, що підприємці ніколи не працюватимуть собі на збиток. І за будь-яких умов матимуть прибуток. Тому, спираючись на традиції доброчинності, які сформовані століттями, у тому числі й у Полтаві, ми намагаємося навчити підприємців принципу: заробив сам, забезпечив родину – допоможи іншим!

Спочатку відчувався спротив, адже нас не зовсім розуміли. Але, можливо, тому, що ми відмовилися від створення фондів, куди раніше підприємці примусово перераховували гроші, а потім влада на свій розсуд їх витрачала, з’явилися розуміння й довіра. Ми пропонуємо фінансувати конкретні добрі справи. Приміром, дитяча лікарня потребує нового обладнання – купіть, будь ласка, його, й ми разом поїдемо до лікарні. Як міський голова, прилюдно вам подякую, і ми передамо його дітлахам. Якщо на перший у місті феєрверк ми збирали гроші адміністративним методом, то вже третій рік поспіль підприємці самі пропонують оплачувати салюти, бо розуміють, що це потрібно місту. Тобто вони вже звикли робити добрі справи, що стає традицією.

– Очевидно, не кожен із міських підприємців може розраховувати на те, що до спонсорства запросять саме його...

– Так, ми звертаємося не до кожного підприємця. Насамперед – до успішних, які вміють заробляти гроші й розвивають бізнес. Підприємців, котрі займаються доброчинністю, по-іншому зустрічають і в міськвиконкомі. Я завжди повчаю чиновників, що підприємців необхідно зустрічати якщо не хлібом-сіллю, то хоча б чашкою чаю, бо вони – платники податків, на які утримують усіх нас і, крім того, віддають місту ще й частину прибутку. Доброчинність необхідно підтримувати й дякувати за це. Крім того, у людини, котра пристойно заробляє в бізнесі протягом кількох років поспіль, змінюється ментальність. Приміром, у 90-х роках підприємці зароблене могли прогуляти в ресторанах чи казино. Тепер вони хочуть визнання, їм приємно, коли їх нагороджують, пишуть про них у газетах, що вони успішні люди, досягли дечого в житті. І, крім того, допомагають людям. Ми стимулюємо підприємців до доброчинності. Звісно, можна було б не займатися цим, але тоді в місті не з’явилися б дитячі майданчики, ковзанки, прекрасні свята, які об’єднують полтавців...

– Ви вже заявили, що братимете участь у наступних виборах міського голови...

– У посвідченні, яке мені видала виборча комісія як міському голові, вказано, що воно чинне до 2011 року. Тобто я і депутати знали, що нас обирають на п’ять років. На стільки ж була розрахована і наша програма. Але за роз’ясненням Конституційного суду наша каденція триватиме чотири роки, і лише наступні обранці працюватимуть п’ять. Тож для реалізації виборчої програми мені потрібен ще, як мінімум, рік. З іншого боку, починаючи боротьбу за посаду міського голови, я мав сумніви щодо власних можливостей. Чесно скажу, побоювався: чи впораюся? Але тепер бачу, що більшість із того, за що я і мої однодумці бралися, успішно виконано. Минуло три роки, життя триває, і я сьогодні по-іншому бачу перспективи нашого міста. Нині є команда однодумців, з якою можна реалізувати ці завдання. Скажу відверто, я відчуваю й підтримку полтавців. І навіть чутки про те, що Матковського нібито «забирають» до Києва, у місті переповідають із жалем. Я не можу зрадити людей, яким пообіцяв, що виконаю свою виборчу програму. Я люблю Полтаву, її людей, тож на посту міського голови робитиму все, щоб створити їм гідне життя. Мені хочеться в Полтаві жити, щоб і мої діти тут жили, й робитиму все, щоб життя в місті стало краще і цікавіше.

– Андрію Всеволодовичу, про особисте життя міського голови відомо небагато. Брак інформації породжує чимало пліток. Приміром, говорять про ваш диво-маєток у Копилах...

– Я і нині проживаю в трикімнатній квартирі, де жив до обрання міським головою. Мені, до речі, не належить будинок, де моя квартира, як про це дехто каже, і навіть фото показують. У мене є сусіди і згори, і знизу. У підвалі будинку є гараж, де стоїть моя машина. Ще до виборів я мав непогане сучасне авто, яке й сьогодні використовує моя сім’я. У вільний від роботи час я ніколи не їжджу службовим автомобілем, а користуюся власним. Приміром, на сімейному авто ми їздили на відпочинок у Крим.

Я людина самодостатня і скажу, що в декларації три роки тому я вказав – тоді про це не можна було говорити, але тепер доречно – найбільші серед моїх конкурентів статки. Хоча вони далеко не бідні люди. Тож, припускаю, що я був найщирішим. За ці три роки в моєї родини не з’явилася додаткова нерухомість. Правда, батьки дружини продали дачу в с. Вороніна, придбали земельну ділянку й закінчують будівництво будинку. Але не на території Полтави, а в Полтавському районі. Такою була моя умова: будуватися не в Полтаві, а за її межами, аби мені не довелося давати пояснення людям. Сам будинок ще не закінчено, але ми вже всією родиною їздимо туди відпочивати. Якісь люди, коли ми приїжджали, фотографували номери нашого авто. Очевидно, готується чергова чорна піар-компанія...

Я ніколи не казав, коли йшов на вибори, що живу в однокімнатній квартирі й не маю авто. Я переконаний, що людина, яка не має автомобіля і в зрілому віці не змогла створити нормальних умов життя для своєї родини, найперше, чим займеться, коли прийде до влади, почне створювати для себе комфортні умови. Мені цього не потрібно: я маю машину, квартиру, у родини є бізнес, який приносить прибуток. І взагалі, я вважаю, що треба боротися не з тим, що міський голова або депутати зводять собі будинки, а за те, аби кожен житель Полтави міг поліпшити свої житлові умови. І мені сьогодні не соромно про це казати, бо за ці три роки в обласному центрі значно поменшало людей, котрі стоять у черзі на квартири.

– Кажуть, що після того, як ви стали міським головою, бізнес вашої дружини помітно пішов угору...

– Моя дружина займається страховим бізнесом уже 15 років. Я ніколи не втручався в її справи. Не тому, що не міг, а тому, що не хотів псувати стосунки з дружиною. Чи можу я давати їй поради, коли ми разом навчалися в одному інституті, який вона, до речі, закінчила з червоним дипломом. Дружина завжди була самодостатня, завжди прагнула нових висот. Більше того: на розмови про бізнес в нашій родині накладено табу. Чи пішов угору її бізнес відтоді, коли я став міським головою, я не прагнув цього аналізувати, але мені приємно, що її страхова компанія працює стабільно. І, звичайно, я був би не до кінця щирим, якби не визнав, що моя посада певним чином впливає на імідж цієї компанії. Якщо раніше клієнти з'ясовували, що це за компанія, то тепер, коли дізнаються, що прізвище її керівника Матковська, швидше приймають рішення про користування послугами саме цієї компанії. Моє ім'я – своєрідний бренд, який певним чином їй допомагає. Але, можу вас запевнити, що я ніколи й нікому з підприємців не «рекомендував» там страхуватися... Якщо б така інформація була, то мої опоненти її вже давно б використали. Моє ім’я таки допомагає дружині. Цього я не приховую...

– Міський голова Києва отримує зарплату 1 гривню, про що відомо всім киянам, а от далеко не всі в Полтаві знають, яка зар­плата у нашого...

– Моя зарплата встановлена сесією міськради. Враховуючи мій стаж – понад п’ятнадцять років державної служби, – із усіма надбавками я одержую близько 10 тисяч гривень. Це чимала зарплата, і я це розумію. Але думаю, що це правильно. Керівник мого рівня не повинен сушити голову над тим, де взяти гроші на утримання родини. Тоді він «знайде» їх в іншому місці... Вважаю, що слід боротися не з великими зарплатами, а з малими, щоб усі люди могли пристойно жити...

– А вільний час міський голова чому присвячує?

– Родині! По суботах, зазвичай, я працюю. А от неділя для мене законний вихідний, який я проводжу із сім’єю. Я навіть прошу відділ культури не планувати заходів, які відбуваються за участю міського голови, на неділю. Вихідний потрібен для відновлення сил, бо робота їх відбирає багато. Крім того, хочеться побути наодинці... І молодший син – йому чотири роки (старшому сину А.Матковського – 22 роки. – Авт.) уже звик до того, що у вихідний ми разом гуляємо Полтавою. Цей день, як правило, починаю зі спорту. Приміром, 1 листопада вже відкрив для себе сезон на ковзанці. Люблю грати у теніс. Гра знімає стрес напруженого робочого тижня і допомагає тримати себе в добрій фізичній формі. За гарної погоди із сім’єю, кумами можемо виїхати на природу, підсмажити шашлики, випити трохи вина...

– Кажуть, що за ці роки ви нажили собі не лише друзів, але й ворогів?

– Так, я розумію, що за ці роки в мене з'явилися не лише нові друзі, але, на жаль, і вороги. І це, очевидно, природно, адже при кожному рішенні, яке приймають міськ­рада і міський голова, на терези доводиться ставити інтереси окремих людей або окремої групи виборців. Приміром, звернулися полтавці, котрі не хочуть, щоб поряд із їхніми приватними будинками зводили багатоповерхівку, яка, з одного боку, не відповідає екологічним вимогам, а з іншого – зробить життя людей некомфортним. Коли ми вивчили це питання і співставили інтереси одного конкретного підприємця і сотень людей, які живуть на тій вулиці у приватному секторі, інтереси останніх, звичайно, переважили. Отже, виходить, що жильці приватного сектору задоволені рішенням, а підприємець – ні, і, як кажуть, тримає зуб на депутатів і міського голову. Або взяти книжковий ринок. Одні там збирали ринковий збір – і були щасливі, але нічого не робили, щоб поліпшити умови торгівлі. Керуючись інтере­сами громади, ми збудували сучасний книжковий ринок. Тепер там інший інвестор. Всі підприємці, які там торгують, задоволені, як і тисячі полтавців, котрі щодня туди приходять. Але є кілька людей, яких відтягли від цього «корита», і я для них разом із депутатами стали ворогами. Але це мене не лякає, адже ворогів не має лише той мер, який нічого не робить. І я радий, що більшість людей тверезо оцінюють те, що робиться у місті...

Інтерв’ю взяв Олександр
БРУСЕНСЬКИЙ / «ПВ».