Андрій Матковський: „Прагну, щоб Полтава була містом, у якому хочеться жити”

23.06.2009, 15:13

Приємно, що песимістичні прогнози не справдилися

Андрію Всеволодовичу, наскільки складний нинішній кризовий рік для Полтави? Як Ви оцінюєте соціально-економічні показники?

Звісно, наше місто не може бути осторонь тих процесів, що переживає вся держава й що відбуваються у світі. Але ми, не чекаючи конкретних пропозицій із центру, самі шукали шляхів подолання, чи запобігання, чи зменшення впливу кризи. Люди повинні були знати, як поводитися, що робити в такий період, щоб максимально зберегти робочі місця, щоб своєчасно виплачувалася зарплата. Один із виходів, який ми запропонували полтавцям – реалізація програми „Полтавська марка”. Нічого нового ми не винайшли. Але в період кризи, коли маємо таку складну соціально-економічну ситуацію, ми порадили скрізь надавати перевагу товарам полтавських виробників, і послугам, які надають полтавські підприємства та підприємці. Тоді більша частина коштів залишатиметься у місті, люди за реалізований товар чи послугу отримуватимуть зарплату, її знову нестимуть у наші магазини і т.д. Цей обіг дозволить зберегти робочі місця, обсяги виробництва і обсяги реалізації. Приємно відзначити, що наші прогнози щодо плану соціально-економічного розвитку на 2009 рік, який приймали у грудні 2008-го, не збулися. Діяльність підприємств і організацій у місті дещо краща, ніж ми тоді передбачали. Планували спад виробництва на десять відсотків, реально нині маємо п’ять. Очікували, що до середини нинішнього року кількість зареєстрованих безробітних досягне 10 тисяч осіб. А в дійсності на 1 червня маємо 4 тисячі 816. Це хоч і більше на 26 відсотків, ніж на початку року, але величезного зростання немає.

Скільки втрачено податкових надходжень до бюджету через скорочення штатів і зростання заборгованості з виплати заробітної плати?

Міський бюджет і місцеві бюджети усіх районів Полтави за п’ять місяців виконано на 105,7 відсотка. Це фактично на рівні аналогічного періоду минулого року. Нас це радує. В інших областях є і мінус двадцять, і мінус тридцять відсотків від планових показників. Але ми все-таки складніше почуваємося, ніж торік, бо значно зросли ціни на енергоносії, на продукти харчування, ліки, послуги та інше. І всі бюджетні організації працюють у жорстких умовах економії. Міськвиконком відмовився від навчання персоналу, відряджень, капітальних витрат. Не маємо можливості навіть відремонтувати дах будинку міськради. І цей перелік можна продовжувати. Бо основна частина коштів іде на забезпечення діяльності лікарень, шкільних, дошкільних дитячих закладів і на виконання соціальних програм. Усі бюджетники вчасно отримують заробітну плату, хоча зростання рівня зарплати ми не зможемо обіцяти цього року.

Як у Полтаві можна забезпечити людей роботою і таким чином наповнювати міську скарбницю?

За цей період створено 1835 робочих місць. До речі, не тільки за рахунок торгівлі. Наприклад, підприємство „Полтавахіммаш” ввело в експлуатацію новий складально-зварювальний цех №12 і створило 52 робочих місця. Серйозні проблеми у місті є на двох підприємствах – в акціонерних товариствах „Завод ГРЛ” та „Тепловозоремонтний завод”. На ситуацію на ПТРЗ ми ніяк вплинути не можемо, бо пов’язана вона з кризою залізничних вантажних перевезень, відповідним зменшенням обсягів ремонту тепловозів і боргами Укрзалізниці. В цілому ж ситуація непогана. Скажемо, набагато краща, ніж в інших обласних центрах України, особливо промислових. Так, кризу відчуваємо, затягли паски, але з оптимізмом дивимося в майбутнє.

Балансуємо в ринку

Ще до нинішньої економічної кризи у Полтаві спостерігалася тенденція поступового згортання промислового виробництва. Через кризу ситуація загострилася. Чи існує стратегія розвитку промислового виробництва у Полтаві? Бо останнім часом ми є свідками розвитку переважно торговельних центрів.

Свого часу промисловість у Полтаві була значно потужнішою, ніж тепер. Були й кваліфіковані трудові ресурси. Але ж ринок диктує свої умови. Нині ми не бачимо перспектив розвитку Полтави як великого промислового центру. Стратегія розвитку міста, прийнята 2008 року на сесії міської ради, передбачає завдання перетворити його на туристичний центр України. А це означає, що ми повинні дбати про хорошу екологію, чистоту, розвиток соціальної сфери, достатню мережу супермаркетів, магазинів, об’єктів спорту, культури тощо. Безсумнівно, повинен бути певний баланс між торговельними підприємствами і підприємствами, які виробляють продукт. Проте на цей баланс повинна впливати не міська влада, або будь-яка влада, а винятково ринок. Будівництво зайвого торговельного центру призведе до того, що завтра там не буде покупців, порожнітимуть полиці й у інвестора зникне бажання вкладати туди кошти. Але така ж доля чекає і будь-яке підприємство, яке не реалізовуватиме продукцію. У Полтаві збалансованість між різними сферами економіки є. У рамках ринкових відносин знайшов свою нішу вже названий завод „Полтавахіммаш”. Стабільно працює завод медичного скла. Олійно-екстракційний завод „Кернер Груп” проводить реконструкцію, збільшує обсяги виробництва і вже цього року введе нові потужності і створить нові робочі місця, щоправда, небагато – виробництво механізовано. Але збільшення обсягів виробництва зумовить зростання податкових відрахувань. Якщо ще кілька місяців тому ми говорили, що розвиток будівельної галузі загальмувався, то останні зустрічі з керівниками будівельних організацій засвідчили, що ринок оживає – у вкладників банків нарешті з’явилася можливість отримати депозити. Та в будь-якому разі на нерухомість, квартири буде попит. Вони знадобляться нам, нашим дітям, онукам. А ринок сьогодні пропонує житло за різними цінами. Є квартири, вартість одного квадратного метра яких становить 14 тисяч гривень, 8 тисяч гривень, є й по 4 тисячі гривень. Управління капітального будівництва міськвиконкому будує другий соціальний будинок, в якому ціна квадратного метра – разом з оздобленням – 3,5 тисячі гривень.

Наші зарплати не відповідають і такій ціні.

Згоден, зарплати наші справді не відповідають цим цінам. Ще недавно надію покладали на банківські кредити. Тепер це пригальмовано. Тому найближчим часом не очікуємо такого поетапного зростання будівельної галузі, як було кілька років тому. Але з відновленням кредитування банками будівництво принаймні оживе. Як бачимо, розвиваються в нас не тільки торговельні підприємства.

А посеред Полтави – гори...

Але все ж стратегія – на розвиток туризму? Невже туристична галузь забезпечить полтавців цілорічно роботою?

Про це складно зараз говорити. Принаймні у рамках розвитку туризму ми цього прагнутимемо. Я не веду мову про те, що ми повинні розраховувати тільки на туристичну галузь. Це – додатковий ресурс, який може нам допомогти. Те, що сьогодні перевиконано бюджет – це конкретний вплив туристичної сфери. Ми ж бачимо, що в нас обсяги виробництва впали, зменшилися заробітні плати на підприємствах, в тому числі через те, що людей відправляють у відпустки без оплати, за власний рахунок. Таких людей – тисячі, ми це чудово знаємо. Зменшилися доходи підприємців. Навіть зменшилися суми, що видають у конвертах. Грошей у полтавців більше не стало. Звідки ж вони в Полтаві? Їх привезли з-за меж Полтави – з Харкова, Києва, Дніпропетровська, Західної України, Швеції, Росії і т.д. Їх залишили в ресторані, кафе, транспорті, музеї, готелі... Це не просто порахувати, але результати все-таки красномовні. Щодо перспектив розвитку. Ми не ставимо перед собою мінімізовану задачу – от приїдуть до нас у музей і ми за рахунок цього музею завжди житимемо. Ми дивимося глобальніше. Для того, щоб Полтава стала справжнім туристичним центром, хочемо втілити амбіційний масштабний проект критого гірськолижного спуску на території нашого міста. Його ми представляли на виставці нерухомості „Мі пін” у Каннах у 2008 і 2009 роках. Вже виготовлено кошторисно-проектну документацію.

Автори і виконавці – полтавські архітектори?

Ні, проект розробила іноземна компанія. Наші фахівці, на жаль, не мають досвіду будівництва таких об’єктів. Проектом вже зацікавилися інвестори з Великобританії, з Росії. Але почати його реалізацію ще не можемо. Не через економічну кризу, до речі. Проблема – політична криза в нашій країні і майбутні президентські вибори. У рік президентських виборів через високі ризики у жодній країні інвестори не вкладають великих інвестицій. Тож ми в процесі очікування. А розраховано буде гірськолижний спуск не тільки на мешканців Полтави. Масштаби такі, що дозволять його зробити центром відпочинку для східної і центральної України. На відстані 120 – 300 км від Полтави знаходяться міста-мільйонники Харків, Дніпропетровськ, Київ.

Що дає підстави бути впевненими в тому, що мешканці цих регіонів поїдуть у Полтаву?

Подібний центр на теренах країн СНД є тільки у Підмосков’ї. Знаємо ще про Емірати. Тож наш спортивний „курорт” має всі шанси стати родзинкою, заради якої у Полтаву їхатимуть і взимку, і влітку. А покатавшись на лижах, схочеться нових вражень. І тоді людина відвідає і музеї, і визначні пам’ятки, на неї працюватимуть галузь громадського харчування, транспорт, заклади культури, готелі, вся сфера обслуговування. Відповідно буде зацікавленість інвесторів вкладати кошти у Полтаву, розвиватимуться нові інвестиційні проекти, які дадуть можливість збирати більше податкових платежів, поповнювати скарбницю і за ці гроші розвивати соціально-економічну сферу.

Але розвиток туризму неможливий без хороших доріг. А тепер стан доріг незадовільний.

Для зацікавлення туристів потрібні не тільки дороги, але й дороги у тому числі. Я приймаю критику. Але хотів би сказати, що в Полтаві дороги не гірші, а то й кращі, ніж у Черкасах, Вінниці, Сумах чи інших містах. Але не в цьому суть проблеми. Полтавці жахалися, в якому стані була дорога Київ – Харків після цієї зими. І такі ж дороги в місті. Дві причини такого стану. Фахівці пояснюють, що цієї зими було 90 циклів замерзання – розтавання, дороги просто порвало. А окрім того, останні десять років автомагістралі латали без використання сучасного обладнання неякісним асфальтом. На ремонт доріг у 2009 році у бюджеті закладено 15 млн грн, ми планували взяти ще кредит в сумі 50 млн грн, підготували документи, пройшли рейтинг, щоб кардинально змінити ситуацію з дорогами. Однак криза внесла корективи. Такий кредит банківські установи видати не готові. А якщо й вдалося б знайти банк, який прокредитував би, то нинішні відсоткові ставки просто нереальні, ми не можемо покласти на бюджет такий тягар. Тому вимушені використовувати наявні бюджетні ресурси. Мушу відзначити, що на наші неодноразові прохання до обласної державної адміністрації надати нам посильну допомогу в ремонті доріг у Полтаві, яка є центром відзначення 300-річчя Полтавської битви, обласна влада відгукнулася мляво. Нам допомагають частково у ремонті дороги по вулиці Зіньківській і закінченні будівництва дороги у Яківцях – і все. Практично всі проблеми лягли на наші плечі. Хоча ще чотири – п’ять років тому облавтодор зазвичай виконував у місті робіт на кілька мільйонів гривень. Але ми проблем не боїмося, вже самі зробили немало. Завершується перший етап ремонтних робіт, яким передбачено приведення в порядок доріг, що пов’язані з місцями відзначення 300-річчя Полтавської битви. Далі буде визначено наступні. Ремонтуватимемо до осені. Зверніть увагу, у нас з’явилася сучасна техніка, асфальт не возять з Харкова, його виробляє наш асфальтний завод ДСУ-36.

До речі, чому ремонт доріг у Полтаві робить не полтавське шляхове ремонтно-будівельне управління, а харківська приватна структура?

Філія цього підприємства зареєстрована у Полтаві, тож податки сплачуються у Полтаві. А чому не полтавське комунальне ШРБУ?... Я вам говорив про якість робіт і про непросту фінансову ситуацію. Раніше було так. Приходить керівник ШРБУ: „Мені треба запустити асфальтний завод, дайте півмільйона”. Дали, завод запустили. „А щоб приступити до роботи, треба купити асфальт і щебінь, дайте ще три мільйони”. Дали. Зробив, щось правильно, щось неправильно, ми за щось похвалили, за щось насварили – і так з року в рік. Цього року ми провели тендер. Заявки подавали кілька підприємств з кількох регіонів України. Полтавське ШРБУ мало можливість брати участь у конкурсі на рівних умовах, але ж треба було відповідати вимогам. Головна умова – працювати без передоплати. Є схема проблемних доріг, ми поміряли кожну ямку, визначили обсяг робіт, склали графік – і коли роботи виконано, після прийняття нашою спеціальною комісією житлово-комунального господарства, за фактом відбувається оплата. Раніше наше ШРБУ припиняло роботу, доки знов не починалося фінансування. А хочу нагадати, що основні кошти, які ми можемо спрямовувати на розвиток, капітальні витрати, надходять у бюджет після 1 липня. На сьогодні ми не оплатили і 30 відсотків робіт, які вже фактично виконано на дорогах міста. Отже, переможець повинен був мати відповідну технічну базу і власні обігові кошти, за рахунок яких і ремонтує дороги, щоб потім за фактом отримувати розрахунок. На таких умовах харківське підприємство і виграло конкурс.

З державного даху видніше. Але ніхто не дивиться

Велика частина міського господарства, за яке відповідає зокрема й міський голова, – це житлово-комунальне господарство. І одна з проблем галузі – ДК „Газ України” погрожує відключити котельні від газопостачання у тих регіонах, які заборгували за газ. Що робить міська влада для вирішення проблеми?

15 червня була чергова спроба підприємства „Полтавагаз” відключити котельні „Полтаватеплоенерго” від газопостачання через те, що борг цього обласного комунального підприємства за спожитий газ становить 44 млн грн. Депутати міськради неодноразово зверталися до обласного керівництва з пропозицією передати підприємство на баланс міста, аби ми мали можливість повністю взяти на себе відповідальність за його роботу. Але таке рішення не прийнято. Ще є шлях погашення боргу, запропонований Кабінетом Міністрів України. Але власник не використовує і цей шанс. Ініціативи обласної державної адміністрації по суті немає. Більше того, коли постало питання про відключення котелень, то голова облдержадміністрації сказав: „Відключайте”. Моя позиція – принципово інша. Довелося переконувати, що, відключивши гарячу воду полтавцям, постачальник газу ризикує взагалі не отримати заборгованих сум. Нині борги поступово погашають. Вже після опалювального сезону сплачено 4 млн грн. Якщо ж люди матимуть незручності, то вони зовсім припинять платити. Ми підняли на ноги всі наші комунальні, юридичні служби. Спасибі за допомогу прокуратурі – прокурор виніс припис, яким заборонив відключати газ котельням, спасибі суду, який виніс відповідну ухвалу. Тож поки що працюють усі котельні, окрім тих, що на плановому ремонті. Але проблема не вирішена.

Ви згадали варіант погашення боргів підприємств-теплопостачальників, запропонований Кабміном. Але не такий він і привабливий та простий – йдеться про кредит під величезну заставу.

Можна під заставу віддати обласний адмінбудинок. Ми готові заставити будинок міськради. І комунальні підприємства мають об’єкти інфраструктури, офісні приміщення, землю. Те ж „Полтаватеплоенерго”. І цих коштів вистачить для погашення боргу. Я не можу стверджувати, що у Постанові Кабінету Міністрів запропоновано найоптимальніший вихід. В інших областях не бачу її активної реалізації. Але ж треба думати й хоч щось робити!

Через ускладнення стосунків України й Росії остання висуває вимогу передоплати за газ. Не виключено, що таку ж вимогу висуне ДК „Газ України” до регіонів. Чи готова буде Полтава вносити передоплату?

Проблема спровокована на державному рівні. Існуюча система формування тарифів, система оплати за газ протягом року не відповідає нинішній ситуації. Змінюється ціна на газ, а тариф можна поміняти через три – чотири місяці. Звісно, у „Полтаватеплоенерго” будуть борги і збитки. Щоб вирішити проблему, не можна перекладати все на плечі населення. Повинна бути державна програма, в якій необхідно передбачити заборону протягом бюджетного року змінювати в країні ціну на газ. Якщо ж ціна на газ для України з якихось причин змінюватиметься, то Кабмін, отримуючи певні доходи, наприклад, від приватизації, міг би спрямовувати їх на компенсацію різниці між ціною, передбаченою в бюджеті, й новою ціною. Ми ж знатимемо, що за опалення дитячих садочків, лікарень і т.д. повинні заплатити стільки-то. І кожна людина, отримуючи зарплату, теж планує свій сімейний бюджет. Коли ж правила гри змінюються кілька разів на рік, а в нас немає можливості збільшити бюджет і різниця між тарифом і реальними витратами зростає – всі стають заручниками. Це шлях в нікуди. І сказати – давайте зберемо гроші наперед – теж неправильно. Ну є ж у нас держава! Вона повинна думати і про нас, своїх громадян. Ми для цього обираємо, призначаємо владу. Потрібна передоплата Росії – беріть для цього кредит на державному рівні й платіть. А вже потім розбирайтеся з бюджетниками, населенням. Але за чіткими, прозорими правилами гри.

Своєрідними залишаються стосунки споживачів і ЖЕДів. Приблизно 60 відсотків витрат, передбачених у тарифі, – це зарплата працівників ЖЕД. Решта – це вартість послуг обленерго, „Ремліфту” і вартість матеріалів. Виходить, що споживачі забезпечують ЖЕДи зарплатами, а віддачі не мають.

Так, я з цим погоджуюсь. На жаль, діюча система житлово-комунальних послуг неефективна. Була в Полтаві спроба створення приватної ЖЕД на території мікрорайону Полтава-4. Місяць у красивому форменому одязі походили двірники, інші працівники дільниці. Але – проблеми залишилися старі й реакція на звернення мешканців не нова. Немає грошей, щоб побілити, пофарбувати під’їзди, відремонтувати дах, кран і т. д. Хтось влучно підмітив, що ситуація в житлово-комунальному господарстві України загрожує безпеці держави. Бо проблеми накопичувалися десятиліттями. Мусується останніми роками варіант віддати все в руки людей – створювати ОСББ, кооперативи. Ви знаєте, все це красиво звучить, тільки що люди робитимуть з купою проблем? Так, на Заході це отримало розвиток. Але ми чесно повинні говорити, що наші пенсіонери тоді повинні отримувати такі пенсії, як в Європі, і працюючі повинні одержувати зарплати, як у Європі. Тоді вони зможуть ремонтувати ліфти і дахи. А поки що пенсіонер з пенсією 500–600 гривень не може поміняти проржавілу трубу і звертається до нас. Немає в Україні міста, де б ситуація була інша. Тарифи не покривають витрат на утримання будинків – їх вистачає, щоб вивозити сміття, освітлювати місто, утримувати штат двірників і утримувати ЖЕДи. Значно збільшити тарифи не можемо, бо не дозволяють доходи населення. І оцю рвану ковдру житлово-комунального господарства ми натягуємо на дірки... В першу чергу намагаємося допомагати учасникам і ветеранам Великої Вітчизняної війни, учасникам бойових дій, пенсіонерам. Людям працездатним ми вимушені відмовляти – у бюджеті немає достатніх коштів. І, звичайно, на якість послуг у житлово-комунальній сфері впливає людський фактор. Якщо начальник ЖЕД ініціативний, якщо сумлінний двірник, то на дільниці немає скарг, є взаєморозуміння. Якщо ж люди ставляться до роботи абияк, то вплинути на ситуацію важко. Наведу приклади. У ЖЕД №8 тричі міняли керівника. Тричі міняли начальника житлово-комунального господарства міста. Заступник міського голови, який курирує житлово-комунальні питання, – третій. Проблеми в ЖКГ дуже серйозні й вимагають вирішення в державі в цілому. Щоб відремонтувати всі проблемні дахи у Полтаві, всі труби, під’їзди, капітально утеплити блочні будинки, термін експлуатації яких завершується, необхідно двадцять річних бюджетів міста. Це нереальні кошти. І знайти їх неможливо. Коли свого часу Польща переходила на європейські ціни на газ і утворювала ОСББ, то передбачила у бюджеті кошти на те, щоб відповідно до державної програми модернізувати всі котельні, у школах, дошкільних закладах, лікарнях замінити старі дерев’яні вікна на пластикові. Щоб замінені були вікна в житлових будинках, населенню дали можливість отримувати кредити під невисокі відсотки. У кожній квартирі на системі опалення були встановлені терморегулятори – кожен має змогу встановлювати комфортну температуру і знає, що платитиме стільки-то. Людям надавали якісні житлово-комунальні послуги, і поетапно, протягом п’яти років, програма була реалізована. Без такого підходу, без таких правил гри ми будемо без кінця борсатися у проблемах.

Андрію Всеволодовичу, одна з проблем, яку вдалося вирішити міській владі, – вивіз сміття. Але наріжна проблема – будівництво нового сміттєзвалища. На якій стадії її вирішення? І чи буде в Полтаві завод з переробки побутових відходів?

Обов’язково буде в нас сміттєпереробний завод. Є кілька проектів, визначалися інвестори. Цього року ми вже планували почати будівництво. Однак завадила криза. Оскільки інвестори іноземні, то вони тепер займаються своїми проблемами у своїх країнах. Думаю, до нас повернуться через кілька років. Тоді ж предметно розмовлятимемо з сільською громадою Макухівки. Ми вже возили її представників на екскурсію в Чехію, в Австрію. Діалог налагоджено, конфлікту немає, доріг ніхто не перекриває. Але кінцевого рішення зараз немає, бо не втілюємо проект.

Рік тому влада Полтави воювала із порушеннями в роботі гральних закладів. Потім все стихло... Тепер наступ на гральний бізнес, аморальний за своєю сутністю, розпочала державна влада – хоче перенести його за межі населених пунктів. Полтава вже знає, куди виселить „свої” заклади?

Ми не міркуємо над тим, куди їх виселяти. Хай думають про це самі підприємці. Але ми двома руками за рішення Верховної Ради – гральний бізнес потрібно закривати. Нібито на законодавчому рівні мають визначити місця концентрації гральних закладів. Ми б дуже хотіли, щоб Полтава або її околиці не стали таким місцем. Ми краще розвиватимемо інші види розваг, інтелектуальніші й без такого грошового азарту й понівечених доль молоді. Ті гроші, що юні й дорослі програвали, все одно вкладатимуть в розваги – хтось піде на каток, хтось у кіно. А така потреба створить необхідність відкривати спортивні майданчики, Інтернет-клуби і т.д., а отже, створювати робочі місця, куди можуть піти працювати люди, які втратили роботу в гральному бізнесі. Ми зі свого боку готові сприяти перепрофілюванню приміщень.

Любити життя і поважати себе

Андрію Всеволодовичу, останнім часом Ви наголошуєте, що Полтава має стати „Містом, в якому хочеться жити”. Що головне у цій фразі для Вас – у якому місті хочете жити Ви – як полтавець і як посадовець?

До речі, саме ця фраза народилася тоді, коли ми із депутатами міської ради розглядали стратегію розвитку нашого міста до 2015 року, а в її рамках визначали основні напрямки нашої діяльності. Одна із наших колег промовила цю фразу, озвучуючи ідею, й вийшов слоган – „Місто, в якому хочеться жити”. Це говорить про те, що Полтава повинна стати містом, комфортним для кожної людини, котра тут живе – для її навчання, роботи, відпочинку. Уже пізніше наша делегація їздила в Ніццу (нас із цим французьким містом пов’язує ім’я нашої землячки Марії Башкирцевої, яка там жила й творила в останні роки, там, як і в Полтаві, є вулиця Марії Башкирцевої, це високо розвинутий курорт, куди люди залюбки їдуть відпочивати з усіх кінців світу), і тамтешній мер зазначив: для того, щоб місто стало комфортним для туристів, не треба вигадувати чогось особливого. Треба, щоб кожен у себе вдома створював комфортні умови для життя, і щоб у місті дбали про них, про екологію, про чисте повітря й воду. Тому „Місто, в якому хочеться жити” – це ціла програма, починаючи з комплексу заходів, якими має займатися міська рада, з інфраструктури – а це й будівництво катків, сміттєперебного заводу, доріг, магазинів, готелів, створення нових робочих місць, спортивних клубів і майданчиків, і до виховання дітей, яким повинна займатися школа, навчаючи їх розуміти, що ми живемо в цивілізованому світі, де існують певні правила. Що ми, наприклад, повинні саджати дерева і не смітити, що треба займатися спортом, а не ходити з пляшками пива по вулицях, треба любити життя і поважати себе, прагнути до перемог, до позитивних емоцій від одержаних позитивних результатів, на які були спрямовані власні зусилля. І в комплексі таке самоусвідомлення, патріотизм наших людей сприятиме тому, що вони любитимуть рідне місто, трепетно ставитимуться до нього, берегтимуть історичні пам’ятки, той прекрасний спадок, який ми одержали, ті надбання, які мусимо примножувати. І хочу підкреслити, що у нас для цього є всі підстави. Стало відомо, що нещодавно Полтава визнана незалежними експертами найчистішим, найзеленішим містом України. Де ж іще нам жити, дбати про розвиток туризму, якщо маємо усе це? Та ж програма освітлення вулиць міста, яку ми розпочинали три роки тому, встановлення відеокамер дозволяють говорити і про те, що Полтава сьогодні – одне із найсвітліших та найбезпечніших міст України. А випадки вандалізму, які траплялися у нас – погано, що траплялися, але приємно відзначити, що завдяки роботі міліції, завдяки встановленим у місті технічним засобам – усі розкриті, усі винні затримані й будуть притягнуті до відповідальності. Це також дуже важливо у виховному плані. Тому саме реалізація названої програми дозволить нам самим відчути, що ми живемо в улюбленому комфортному місті, і, звичайно ж, до нас захочуть приїхати тисячі людей, щоб розділити з нами усі ці приємні надбання.

І разом з тим біда нашого часу – хаос у забудові міст, досить подивитися на столицю. У Полтаві також є ця тенденція. Чи зуміє місто зберегти свою унікальність?

Я не беруся оцінювати те, що робиться в столиці, але хочу підкреслити, що усіх, хто приїздить до нас, а в їх числі і гості зі столиці, у першу чергу вражає історичний центр Полтави – де немає сучасних „башт”, скляних будівель, технобетону і так далі. Сьогодні Полтава має план свого генерального розвитку – наше місто прийняло його одним із перших в Україні, існує порядок забудови історичної частини Полтави. Своє завдання я і депутати міської ради бачимо в тому, щоб зберегти обличчя нашого міста, щоб Полтава не втратила своєї привабливості. Це складає цінність і для нас, і для туристів, які до нас приїздитимуть. Ну, а багатоповерхівки і сучасні будинки можна зводити (а їх треба зводити, бо вони значно дешевші сьогодні, ніж історичні будівлі) в мікрорайонах, на околицях нашого міста.

Готові виправляти помилки

Може здатися, що це дрібна проблема, але в Полтаві маємо сьогодні чимало абсолютно безграмотних вивісок і табличок на стінах і дверях різних сучасних будівель – у назвах організацій, фірм, тощо. Хтось же має за цим стежити?

Не можу сказати, що є у нас якийсь спеціальний гуманітарний підрозділ, який би відстежував ці питання, але намагаємося відстежувати. Певні рішення ще до того, як вони будуть проголосовані на сесії, передаються на вичитування викладачам Полтавського педагогічного університету. На жаль, існує таке поняття, як полтавський суржик, і дуже довго ми розмовляли російською, та і в самій українській мові сталося чимало змін, тому є неправильні, неточні трактування, безграмотні тексти. Намагаємося вирішувати ці проблеми, починаючи із себе. І готові реагувати, прислухатися до порад, зауважень збоку. Адже вивіски встановлюють підприємці, а виготовляють їх рекламні агентства – це ж не просто конкретна людина сіла й сама написала все, що хотіла, по буквах, у цьому процесі беруть участь як мінімум троє юридичних осіб, і всі вони часто роблять одну й ту ж помилку. Так намагаються вирішити, наприклад, як буде правильно: „торговий центр” чи „торговельний центр”? Ми нині тісно співпрацюємо з громадськістю, то ж, може, якась громадська організація взялася б допомагати нам у цьому плані, а ми готові звертатися до підприємців. Бо я не впевнений, що співробітники міськвиконкому можуть стовідсотково оцінити, грамотно написана та чи інша вивіска, чи ні. Тому ми готові прислухатися до професіоналів, і впевнений, що підприємці, яким підкажуть, де вони помилилися, із задоволенням виправлять свої помилки. А зі свого боку хотів би зазначити, що протягом останнього року в нашому місті з’явилися вивіски (до того ж, я впевнений, що вони написані грамотно), які вказують, де у нас розміщені історичні пам’ятки. І люди, які приїздять автомобілями, а також туристичні автобуси не загубляться у Полтаві, легко доберуться до краєзнавчого музею, до Поля Полтавської битви, до садиби Панаса Мирного.

Андрію Всеволодовичу, свого часу Ви обіцяли полтавцям вивчити державну – українську мову. Як оцінюєте свої успіхи?

Якби кілька років тому хтось мені сказав, що я спілкуватимуся десь в аудиторії українською мовою, то, може, я й не повірив би... Але всі сесії з першого дня я вів українською, як вимагає наш регламент, і все більше й більше офіційних заходів також проводжу українською мовою. А з цього року – уже й прес-конференції. Тож, думаю, що певний рух уперед є.

Відчули смак мови, подобається вона Вам?

Ви знаєте, я не згоден із тим, що людина, котра живе в Україні і розмовляє російською, не володіє українською мовою. Кожен, хто живе в нашій країні більше десяти років, добре знає її, бо дивиться програми телебачення, читає українські газети. Але є певний комплекс, бар’єр, який заважає. Наприклад, якщо ми говоримо англійською – ми просто не чуємо, які помилки робимо. А російськомовна людина, переходячи на українську, свої помилки чує, і це заважає їй, бо соромно неправильно розмовляти. Але я повинен вивчати українську, міський голова не може не знати її. Літнім же російськомовним людям це, може, й не потрібно робити. Для прикладу згадаймо Швейцарію – маленьку державу з історичними традиціями, яка й нинішню кризу добре переживає. Там люди спілкуються трьома мовами, і жодних проблем з приводу цього не виникає.

Бурхливу енергію – в позитивне русло

У містах Європи не побачиш увечері на вулицях молодих людей із пляшками пива та слабко-алкогольних напоїв. У нас же в місті демонстративно п’ють і хлопці, й дівчата. І надзвичайно болюче питання для полтавців – нічні диско-клуби, бари, більярдні. Такі, як „Браво”, „Каштанова алея”, врешті, їх чимало. Там цілу ніч гримить музика, „розбірки” переходять у сусідні двори – крики, бійки, кров... Таке враження, що в таких закладах просто калічать юні душі, заробляючи у такий спосіб великі гроші. А в будинках, які поруч, неможливо нормально жити. На скарги бабусь директор одного із цих закладів відповів, щоб навіть не намагалися скаржитися, бо у нього „всьо схвачено”...

На обивательському рівні хтось може заявляти, що у нього „всьо схвачено”... Про це можна багато говорити, про це можна сперечатися, але туди все-таки йде молодь. Свого часу і в парку „Перемога” були танці, і в інших парках із танцювальних майданчиків розливалися звуки на все місто.

Але ж не сучасні важкі ритми!

Там також люди билися, і кров була – це молодість, це негативна енергія. Тому з одного боку ми розвиваємо секції боксу, фігурного катання – даємо можливість молодим людям більше займатися екстремальними видами спорту, спрямовувати їхню бурхливу енергію в позитивне русло. А з другого боку – щоб ми не робили, та доки не буде чіткого закону... Чому пиво не розпивають на вулицях в Англії чи в Польщі? Бо там є закон, за яким поліцейський має право затримати людину, яка п’є пиво на вулиці, і мінімальне покарання за це – штраф у сумі двісті чи триста євро плюс тижнів два, а то й більше, громадських робіт. І в таких рамках закону порядок можна навести. Для прикладу скажу як автолюбитель, що збільшення штрафів за порушення правил дорожнього руху хай і не змінило ситуацію кардинально, та все ж люди почали більше зважати на знаки, дотримуватися правил. Бо двісті – триста гривень штрафу – це не колишні сім – десять гривень, ці суми вже „кусаються”. Лише серйозна відповідальність може щось змінити, і тут роль народних депутатів Верховної Ради України дуже велика. Те ж саме, що і в питаннях про гральний бізнес – в рамках одного міста чи однієї області ці проблеми вирішити неможливо, бо це суперечитиме законам України. Той же диско-клуб існує в рамках закону, в рамках розвитку підприємницької діяльності. Але хочу вас запевнити, що кожну скаргу щодо перевищення звуку у визначений час перевіряють працівники міської санітарної станції, які мають спеціальні прилади для цього. Хоч ми й розуміємо, що на час вимірювання рівень звуку може бути одним, а після того – іншим. Закрити подібні заклади – це не вихід, бо люди самі організовуватимуть таємні, підпільні клуби. Ця проблема в Україні може бути вирішена лише на законодавчому рівні.

Але ж є закон закон України про тишу, який передбачає захист населення від шкідливого впливу шуму та містить правила дотримання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Є закон, але після 22.00 у нас „стріляють” – чи не в кожному другому дворі влаштовують феєрверки, а міліція лише розводить руками. Ну, зробить працівник міліції зауваження людині, яка влаштувала феєрверк після 22.00 чи голосно ввімкнула телевізор – та його просто пошлють подалі, і на тому все завершиться. А якби він мав право, встановлене законом, покарати за те двотижневими примусовими роботами чи штраф у п’ятсот гривень виписати – тоді міліція займалася б такими питаннями. Нині ж працівники міліції можуть лише скласти адміністративні протоколи, витрати на те час, папір, а в суді це все завершується штрафом у сімнадцять гривень, а ще частіше – просто попередженням.

До міської влади можна „достукатися”

На посаду міського голови Ви прийшли з певними планами і обіцянками перед виборцями. Нині уже можна говорити й про перші підсумки. Що із досягнутого вважаєте найголовнішим і що не вдалося здійснити?

Підбивати підсумки сьогодні ще рано, бо не минуло й трьох років, як мене обрали міським головою, але мені особисто здається, що за цей час наше місто помітно змінилося. Полтава стала світлою, привітною, вечорами на її центральних вулицях приємно бачити так багато людей – і не лише молодь, а цілі сім’ї, усміхнені, щасливі, які можуть безпечно прогулюватися, милуватися нашими пам’ятками, квітами на клумбах. І влада міська стала прозорою, справді демократичною – ми працювали над цим із перших днів: до міської влади можна „достукатися”, її можна покритикувати, можна дізнатися, чим вона займається. Більше того – депутати міської ради, працівники міськвиконкому періодично радяться із людьми, перш ніж приймати якісь рішення. Нашій команді вдалося цього добитися. Дуже приємно, що в нашому місті з’явилося багато дитячих та спортивних майданчиків. Коли я свого часу заговорив про катки, про те, що будемо кататися цілорічно на штучному крижаному покритті, то у відповідь посміхалися не лише опоненти, а й навіть мої соратники. А нині окрім катків з’явилися і нова комунальна футбольна команда, баскетбольний клуб, найближчим часом матимемо й жіночий волейбольний клуб. У молоді, у всіх жителів нашого міста стало більше вибору – як і де проводити дозвілля. До всього – місто розвивається, красивішає, молодіє. Ми говорили про проблеми доріг, але чому нині увага сконцентрована саме на дорогах? Та тому, що уже немає підстав говорити про освітлення, про несанкціоновані сміттєзвалиша, про порвані труби в підвалах – цих проблем нині стало набагато менше. Ось так, вирішуючи проблему за проблемою, ми наводимо лад у нашому місті. Окрім того, додалося і чимало нових свят – три роки ”Полтавській галушці”, по-іншому почали відзначати Різдво, вертеп вперше поставили, нову ялинку. А це значить, що ми створюємо умови для відпочинку не лише жителям нашого міста, а й усієї області – ми раді їх бачити на наших святах. І якщо раніше на Новорічну ялинку, в музей треба було везти дітей у Київ, то нині і в Полтаві є що показати, тут можна чудово провести і вихідні, й канікули. Полтава і самі полтавці дуже змінилися, з’явилися чіткі правила гри із підприємцями, з представниками бізнесу. Зрозуміло, що не всі ними задоволені, та все ж у нас більшає меценатів, ми маємо пологовий будинок, який є одним із кращих в Україні – і за створеними там умовами, і за обладнанням: уже не треба їхати в Київ народжувати дітей. І так у кожній галузі є позитивні напрацювання. Але не хотів би на все дивитися лише крізь веселкові барви, бо маємо ще й багато недоліків, і проблем, і навіть прихованих проблем, над якими треба працювати. Але є розуміння цього, є бажання працювати, є підтримка людей, є нормальна команда, тож думаю, що й надалі плідно працюватимемо.

Бачимо, що своєю командою Ви задоволені. А чи не заважають у роботі партійні настрої депутатів, які далеко не в усіх позиціях одностайні?

На щастя, в нашому місті ми зуміли це подолати, і я не на словах, а на ділі довів, що є безпартійним і не надавав прямої підтримки тій чи іншій партійній силі. За ці три роки ми не прийняли жодного політичного рішення, розв’язували лише господарські питання, незважаючи на те, що в Україні були різні ситуації, змінювалися прем’єр-міністр, опозиція – ми від цих питань відсторонилися. Але зазначу, що я був і залишаюся прихильником мажоритарних виборів. На рівні місцевих рад міста ми знайшли взаєморозуміння, може, завдяки міжособистісним взаєминам, але з „мажоритарністю” легше було б працювати – навіть якби кожен депутат відповідав за свою вулицю, йому ж легше було б займатися цими питаннями.

Якщо не критикують – ти помер

Як Ви ставитеся до критики?

Кажуть: якщо людину не критикують, а лише хвалять, то ця людина померла. Якщо ж критикують – вважаю, що той, хто це робить – твій друг, котрий прагне, щоб було краще і тобі, і місту. До критики я ставлюся як до дружньої поради.

Як любите відпочивати?

Чесно зізнатися, раніше завжди віддавав перевагу активному відпочинку, а нині, мабуть, у зв’язку з такою роботою, у перший день хочеться просто поспати і не виходити з дому. А вже потім – відпочивати активно. Я дуже люблю гірські лижі, теніс, хокей: для мене відпочинок – то певний рух. Це знімає негативну енергетику і заряджає позитивною.

Якби у цю мить Вас могли чути усі полтавці – що хотіли б сказати б їм у першу чергу?

Мене часто чують якщо не всі, то багато полтавців, я й через телебачення спілкуюся з ними, і ще частіше під час різних поїздок, зустрічей. Хотів би побажати, щоб вони не втрачали впевненості у завтрашньому дні, бо ми справді живемо в прекрасному місті. Навіть хотів би, щоб вони менше дивилися центральне телебачення і менше читали центральні газети, а більше цікавилися місцевими новинами – здоровішою буде психіка, кращими – настрій і сон. Треба з оптимізмом дивитися в майбутнє, а якщо є оптимізм, якщо є бажання щось робити і є впевненість – ми в усьому досягнемо успіхів.

„Зоря Полтавщини” №85-86 від 23 червня 2009 року

Лідія ВІЦЕНЯ

Людмила САМОЙЛОВА